У селі Райки відбувся захід-реквієм, присвячений вшануванню пам'яті загиблого воїна Миколи Кузьменка

ім'я стало частиною історії, а подвиг – невід'ємною складовою боротьби за свободу. У Швайківській громаді 3 березня вшанували пам'ять воїна-захисника Миколи Кузьменка, який героїчно загинув у перші дні повномасштабного вторгнення в Україну. Три роки гіркого болю, відчаю, нерозуміння, а ще пам'яті та  вдячності… Захід-реквієм відбувся у клубі села Райки.

Війна забирає найкращих. Саме таким завжди пам’ятатимуть райківчани свого земляка Миколу Кузьменка. Зі слів односельців: «Та хіба ж хтось колись чув, аби Коля із кимось посварився, на когось нагримав? Такий здоровань, а такий добряк…». Микола Кузьменко був щирим, веселим та добрим. Батьки навчали його жити по совісті, бути людяним, цінувати працю...

6 серпня 1981 року в селі Швайківка в родині Василя Петровича та Валентини Миколаївни Кузьменків народилися чорняві хлопчики-двійнята. Братиків назвали Микола та Петрусь. Згодом родина переїхала в село Райки.

Шкільну дорогу брати розпочали у Райківській загальноосвітній школі, коли 1 вересня 1987 року пішли до першого класу. Далі було навчання в школі у Швайківці.

Микола Кузьменко зростав вихованим та дисциплінованим, спокійним та доброзичливим, нікому не відмовляв у допомозі, долучався до різних шкільних ініціатив. Спогадами про старанного учня поділилась його перша вчителька й директор Райківської гімназії Світлана Чумак та директор Швайківського ліцею Ірина Білан.

По завершенню школи була строкова служба в лавах Збройних сил України, яку Микола Кузьменко проходив у місті Миропіль. Далі чоловік підписав контракт та залишився працювати у військовій частині. У 2003 року одружився. Разом з коханою дружиною Веронікою народили синочка Карена.

24 лютого 2022 року – день, що змінив життя мільйонів українців. Він  розділив його на «до» та «після» й став переломним для України. Відчуваючи велику відповідальність за майбутнє Вітчизни, з першого дня повномасштабного вторгнення Микола Кузьменко став у стрій 26 артибригади.  Часу на розмірковування було обмаль, тож сівши за кермо вантажного автомобіля чоловік рушив з боєприпасами до столиці. Колона автомобілів рухалась без включених фар, щоб бути менш помітними ворогу. Проїхавши два блок-пости, військові збилися з дороги  і потрапили в засідку. Їх було розстріляно… Автомобілі палалили майже добу…

Майже два роки у рідних, особливо в мами, жила надія, що син, потрапивши в засідку, залишився живим.  Надія надавала сили пережити біль та відчай й зберігати віру, що любов та молитви здатні творити дива. На жаль, дива не сталося. Мама отримала офіційне сповіщення, що її син загинув, як Герой…

Зі словами співчуття до рідних звернулися голова Швайківської громади Габріел Мкртчян та староста Райківського старостинського округу Наталія Войнівська… Кожен розуміє, що жодні слова, вмовляння не здатні втамувати гіркий біль втрати, не можуть повернути до життя улюбленого сина, батька. Все, що нам під силу, - зберегти пам'ять про його світлий подвиг.

Пам'ять про Миколу Кузьменка та усіх Героїв житиме в наших серцях, а їх самопожертва є символом справжнього патріотизму. Незалежність здобувається важкою ціною. Воїни, що віддали життя за Україну, ніколи не будуть забуті. Їхній дух житиме у наших серцях та справах…