Світлій пам'яті Олексія Ковальчука присвячується…
Він став одним із вартових незалежності України, а його подвиг заповітом для кожного з нас: любити Україну, берегти її, бути гідним громадянином своєї держави. 21 липня жителі Швайківської громади вшанували світлу пам'ять воїна-захисника Олексія Ковальчука, який героїчно загинув рік тому на Харківщині. Відійшовши в 28 років за межу вічності, він залишив по собі добрий спомин та світлу пам'ять.
Зірка життя Олексія Ковальчука горіла яскраво на небосхилі його добрими вчинками, гідними подвигами, важливими справами, але, на жаль, швидко згасла. Але розпочнемо все спочатку… Народився Олексій Ковальчук 12 червня 1996 року в місті Бердичеві. Його появі раділа вся родина… Олексій зростав спокійним, слухняним та життєрадісним хлопчиком… Його обличчя завжди сяяло посмішкою. Свою шкільну дорогу розпочав у сьомій школі міста Бердичева. Навчався добре, був активним та цілеспрямованим.
Після закінчення школи Олексій хотів пов'язати своє життя з військовою службою, навчатися в академії, але у батьків не було на це фінансової можливості. Тому юнак продовжив навчання в Бердичівському професійно-технічно училищі № 4. На той час його батько підписав контракт та служив у військовій бригаді «Айдар». Приклад батька надихнув Олексія стати до лав захисників. У 2014 Олексій Ковальчук підписав контракт з 26 артилерійською бригадою, прийняв присягу та відразу був відправлений у зону ведення бойових дій.
У часи труднощів та відстані, життя подарувало Олексію промінь щастя – зустріч з коханою Марією. Це було кохання з першого погляду. Молоді люди одружилися та вирішили проживати у селі Райки. Згодом в родині народилась маленька донечка Маргаритка – копія свого тата. Контракт завершився. Олексій нарешті отримав можливість бути разом з рідними. Тепло дому, щасливі миті, спокій в голосі дитини – істинне щастя для чоловіка-воїна, якому судилося бути недовгим.
Повномасштабна війна… Як справжній чоловік Олексій не міг залишатися осторонь, - і він знову на полі бою. Знаходився в епіцентрі бойових дій. Служив механіком-водієм. Діяв швидко, точно та професійно. Останнім місцем служби була 30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького. Його підрозділ дислокувався на Харківському напрямку. Одного дня, коли війна поглинала щоденність, Олексій отримав страшну звістку - його батько загинув. Провівши найріднішу людину в останню путь, він знову повертається на службу, до своїх побратимів.
Останній місяць служби був сповнений важких випробувань. Позиції були під тиском, дороги – небезпечні, а життя – крихке. Інколи щастило вийти на зв'язок та почути голос рідних… Але, на жаль, війна поставила край мріям, надіям та планам… 21 липня 2024 року поблизу населеного пункту Симинівка, що на Харківщині, Олексій Ковальчук прийняв свій останній бій.
Поховали воїна у місті Бердичеві серед героїв-захисників. А на Алеї Слави, що в Швайківській громаді, він дивиться на нас із портрету своїми світлими очима та яскравою посмішкою.
За дорученням голови Швайківської громади зі словами співчуття до рідних звернулися староста Райківського старостинського округу Наталія Войнівська та начальник відділу освіти, молоді, спорту, культури та туризму Жанна Карпенко.
По завершенню заходу до Алеї пам'яті були покладені квіти.
Олексій Ковальчук – Герой, що віддав за кожного з нас найцінніше – своє життя… Аби ми жили, любили, виховували дітей… Нам під силу зробити все можливе, щоб пам'ять про Героїв жила вічно і їх жертви були не даремними.
