Пам'ять, закарбована у поглядах: на Алеї пам'яті, що в селі Райки, відкрили нові портрети Героїв

Світлими очима та проникливими поглядами ще чотирьох Героїв, жителів Швайківської громади, поповнилась Алея пам'яті, що в селі Райки. Портрети Сергія Мовчана, Олега Демченка, Олександра Курячого та Дмитра Дячука продовжили сумний пантеон небесних воїнів світла та добра, які віддали життя в боротьбі за Україну. Кожен з них мав плани, мрії, задуми, але у складний та трагічний для держави час став на шлях боротьби за волю та мир на рідній землі.

Молоді, усміхнені, красиві…Вони – чиїсь сини, брати, батьки, чоловіки,а хтось ще навіть не встиг створити родину  і ніколи вже не зможе цього зробити.

28 квітня 2025 у запеклих боях на Донеччині героїчно загинув наш земляк, уродженець села Мирославка – Сергій Мовчан, 28 лютого 1988 року народження.

Шкільну стежину Сергій розпочав у Мирославській школі. Далі його життєвий шлях був пов’язаний із селом Семенівка. Професійну освіту здобув у Бердичівському професійно-технічному училищі, отримав кваліфікацію зварювальника IV розряду. Працював на різних будівництвах, був сумлінним і відповідальним.

Одружився, дбав про родину, але підступна війна відібрала у нього мирне життя. Не вагаючись, він одним із перших став на захист Батьківщини, продемонструвавши незламний дух і щиру любов до рідної землі….

Жодні слова та вмовляння не здатні повернути батькам люблячого сина, яким був Олег Демченко. Народився чоловік 8 лютого 1988 року у селі Швайківка. Тут пройшли його дитинство та юність. Закінчив сільську школу, згодом здобув професію будівельника.  По закінченю навчання був призваний на строкову військову службу.

Тривалий час чоловік працював у Райківській виправній колонії та на будівництвах у різних містах. Радів народженню двох чудових синочків. Був люблячим сином та братом.  

Олег Демченко пройшов значний бойовий шлях. На війну пішов добровольцем. Був мобілізований 28 лютого 2022 року. Службу проходив у  9-ій окремій автомобільній санітарній роті. За високі досягнення  неоднаразово був відзначений військовим командуванням.

24 травня 2025 року мужнє серце нашого воїна Олега зупинилося в населеному пункті Явкине Баштанського району Миколаївської області.

Доля Олександра Курячого, мов стиглий колос, була зірвана на самому злеті…

Народився майбутній захисник 27 травня 2001 року у селі Райки. Згодом родина переїхала до Швайківки, де пройшли дитинство та юність Героя. У школі пам’ятають Олександра, як позитивного, щирого та доброго юнака, із загостреним відчуттям справедливості. Тому й не дивно, що своє майбутнє молодий чоловік пов'язав з правоохоронною діяльністю, навчався в академії в місті Чернігів. Далі працював у Райківській виправній колонії та у випраній установі Бердичева.

Стати на захист Батьківщини – стало свідомим та добровільним рішенням у житті чоловіка. 2 лютого 2023 року він підписав контракт  та став до лав ЗСУ. Служив сержантом у військовій частині А4765 у 3-ій самохідній артилерійській батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону. Неодноразово був нагороджений високими державними нагородами та відзнаками. Зокрема, від Президента України та Міністра оборони.

Чорним днем у житті родини стало 2 вересня. Саме цього дня під час виконання обов’язків військової служби на Донеччині Олександр Курячий потрапив в ДТП. Важких 8 днів медики лікарні імені Мечникова в місті Дніпро боролися за життя воїна, але, на жаль, 10 вересня його мужнє серце зупинилося…

Відданим сином своєї землі, захисником Батьківщини, для якого служба Україні стала справжнім покликом серця був Дмитро Дячук. Народився молодий чоловік 8 листопада 2003 року у Львові. Його тато був військовий, тож родині доводилось часто переїздити. З дитинства Дмитро був вихований в любові до Батьківщини. Приклад батька спонукав юнака обрати шлях воїна, готового боронити рідну землю.

Дмитро Дячук закінчив 11 класів Бердичівського міського ліцею № 15. Ще зі школи мав особливу пристрасть до мотоциклів. Його серце билося швидше, коли він сідав на байк...

Після закінчення школи підписав контракт та приєднався до лав Житомирського прикордонного загону. Його вибір був усвідомленим та патріотичним.

З перших днів війни Дмитро став на захист Батьківщини. Попри молодий вік, пройшов пекельні та гарячі точки такі, як Вовчанськ, Костянтинівку…. Саме у Костянтинівці отримав відзнаку – «Відмінний прикордонник».

У 2023 році у Франці проходив підготовку для штурмових підрозділів. Згодом навчався у Черкасах та Яворові, здобув кваліфікацію снайпера та диплом з відзнакою.

Дмитро був хорошим сином, турботливим братом, наймилішим онуком, щирим другом, вірним побратимом та відчайдушним захисним України… Але одна мить на дорозі відібрала його життя…

Герої живуть доти, поки про них пам’ятають. Алея пам'яті у Швайківській громаді – символ вдячні, шани та єдності громади навколо тих, хто віддав життя за незалежність України. Збереження пам'яті про наших захисників – наш спільний обов'язок перед минулим та майбутнім, їхніми родинами та українським народом.  Будьмо мудрими та гідними світлої пам'яті та подвигу наших Героїв-земляків.