Офіційною датою заснування села Слободище є червень 1510 року. Вперше документально назва села згадана в акті від 7 жовтня 1593 року в інвентарі маєтків, які належали Євстафію, Юрію, Петру та Олександру Тишкевичам-Логойським і знаходилися в Житомирському повіті Київського воєводства. В цьому документі зазначалося, що село поділялося на Старі та нові Слободищі, які розділялися замком. Назва села походить від слова «слобода», що означає свобода, так як Федір Тишкевич заселив в нових Слободищах вільних людей, а старі Слободищі він унаслідував від свого дядька Каленицького.
В історичному минулому село відіграло неабияку роль, саме на його території був складений та підписаний у 1663 році Юрієм Хмельницьким горезвісний «Слободищанський трактат».
Ландшафти та спогади старожилів свідчать про те, що річка Гнилоп'ять, яка протікає в Слободищах була судноплавною, отже його вигідне географічне розташування мало неабияке значення в формуванні архітектури та історії в цілому.
Ще за козацьких часів у селі був Пороховий завод та порохові склади. Ким та коли був зруйнований завод ніхто не пам’ятає. Але обабіч села, на Дубчиній горі, пам’яткою тих років залишився нам Козацький курган датований ХVІІ-ХVІІІ ст. та підземні ходи.
За часів кріпацтва в селі процвітав Спиртовий завод, який забезпечував своєю продукцією майже весь район (доля його трагічна - спалили ще на початку XX ст.).
В селі є панський маєток. Красиве місце обрали для його будови колишні власники - це півострів, який з усіх сторін омивається водою річки Гнилоп'ять. Будинок зберігся, але при переході на Радянську владу та створенні колгоспу «Победа», його використовували, як сільську контору. Хоча, якщо вірити старшим людям, будівля зовні майже не змінилася, лише переплановувалась.
До ансамблю маєтку входили й господарські приміщення: конюшні, зернові амбари, погреби. Це все можна побачити й сьогодні.
Є в селі і підземний хід, що веде від панського маєтку. Цей тунель вів попід річкою Гнилоп’ять до м. Бердичева і виходив аж до кріпості Босих Кармелітів.
Слід відзначити, що село процвітало та йшло в ногу з часом завжди, при будь-яких політичних устроях та режимах. Про це свідчить і те, що при Радянській владі в 1952 р. в селі була побудована ВЕС (водяна електростанція), яка забезпечувала електроенергією с. Слободище та с. Малосілку. Можливо ця станція забезпечувала нас електроенергією і сьогодні, але у 60-х роках її закрили.
Слободище мужньо пережило голодомор, мужньо та відважно боронилося від фашистських загарбників, віддавши на смерть своїх синів, яких полягло більше 300, виростило та викохало двох героїв Радянського союзу Грабчука М.Г. та Карпецка І.М., про них нагадує Меморіал Вічної Слави та постать Невідомого Солдата.
Відомим на всю околицю, було Слободище ще й тим, що в самому його серці стояла прекрасна та велична церква Миколи Чудотворця, символ людської віри та надії.
Церква мала п’ять куполів: центральний і чотири навкруги. Була повністю дерев'яною. Яка була спалена вщент німцями.
На місці церкви атеїстична комуна побудувала Будинок культури. Всі захоронення біля храму були понівечені технікою при будівництві, збереглося лише одне поховання - могила-склеп, та й та в свій час була спаплюжена та пограбована. Через десяток років ніхто і не згадає, що це місце святе, що тут знайшли свій вічний спокій наші пращури, тут покояться їхні останки, спокій яких потурбували нащадки.
Сучасне Слободище - це асфальтоване, а віднедавна газифіковане село.
