У селі Райки відбувся мітинг, приурочений Дню українського добровольця та відкриттю портретів на Алеї пам'яті
Історія України багата на приклади мужності та відваги. Українські добровольці – новітні козаки, що стали на захист держави. 14 березня у Швайківській громаді вшанування воїнів-добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну. Саме цього дня жителі громади зібрались поряд з Алеєю пам'яті, аби схилити голови та вшанувати світлу пам'ять воїнів, яким не судилось повернутися додому живими. Символічним стало, що саме 14 березня Алея поповнилась портретами двох воїнів-земляків – Олексія Ковальчука та Олександра Юрчука.
Зі словами молитви, співчуття та вдячності громада вшановує своїх героїв. Їх портрети – символ нашої пам'яті та відповідальності перед тими, хто не повернувся з війни. Ми згадуємо кожного з них не лише за їхніми іменами, а й історіями, які залишаться в пам'яті рідних, друзів, побратимів та усіх, хто їх знав особисто.
«Українські добровольці – символ звитяги, самопожертви та героїзму. Нехай Господь оберігає кожного воїна, дарує своє благословення та захист. У цей день схилімо голови перед світлою пам'яттю захисників, які віддали життя за Батьківшину. Вічна їм пам'ять та слава», - звернувся голова Швайківської громади Габріел Мкртчян.
Зі словами вдячності та співчуття до присутніх звернулися староста села Райки Наталія Войнівська, начальник відділу освіти, молоді,спорту, культури та туризму Жанна Карпенко.
Війна забирає найкращих… Вона не має жалю, не обирає за віком чи професією. Кожна втрата – не лише біль родини, а й глибока рана для громади та держави.
Олексій Ковальчук народився у місті Бердичеві. Навчався у 7-ій школі, потім у професійному будівельному ліцеї. По закінченню навчання вирішив пов'язати життя з військовою службою – підписав контракт та став артилеристом. Останнім місцем служби була 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького, в якій він служив на посаді механіка-водія. Олексій Ковальчук був гідним, мужнім, стійким, відповідальним воїном. Загинув 21 липня 2024 року.
Олександр Юрчук народився у Райках. Дитячі роки пройшли в селі, згодом родина переїхала до Бердичева. Навчався у 17 та у 15-ій школах. Згодом вступив до професійно будівельного ліцею, здобув спеціальність маляра-штукатура. Закінчивши ліцей, працював на будівництвах міста Бердичева та Києва. До військкомату Олександр Юрчук пішов сам, добровільно. Мотивував тим, що окупанта потрібно гнати з рідної землі. У вересні 2024 року він став танкістом, служив в окремій танковій Криворізькій бригаді імені Костянтина Пестушка. До останнього подиху залишався відданим військовій присязі на вірність українському народові. Загинув Олександр Юрчук 4 листопада, б’ючи ворога в курській області.
Ми віримо в світле майбутнє України. Віримо, що настане день, коли над нашою землею буде мирне небо. Але поки боротьба триває, ми не маємо права забувати про тих, хто ціною власного життя наближає нашу перемогу. Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, думках та історії. Їхній подвиг – урок честі, гідності та безмежної любові до України. Наш обов'язок – пам’ятати про кожного з них та продовжувати боротьбу.
