Мирославка до 1960 року носило назву Голодьки. Розташоване на лівому березі річки Гнилоп'ятки (притока Гнилоп'яті), за 8 км. на північний захід від районного центру та за 2 км. від залізничної станції Демчин. Через село проходить автошлях Бердичів - Шепетівка і залізниця Київ -Рівне.
Сільській раді підпорядковано с. Демчин , яке утворено в 1674 році.
Територія сучасної Мирославки заселена здавна. На околиці села виявлено залишки поселення пізньотрипілької культури , доби бронзи та скіфського періоду.
Під назвою Голодков село вперше згадується 1593року в інвентарній книзі маєтку магнатів Тишкевичів -Логойських. Воно входило тоді до складу Речі Посполитої .
Польська шляхта жорстоко поневолювала населення. Соціальне гноблення доповнювалося національно-релігійним гнітом . Шляхта й духовенство нехтували національними традиціями та звичаями українців, силоміць насаджували католицизм. Це викликало рішучий протест трудящих села. Під час визвольної війни українського народу 1648 -1654 рр. багато голодьківців влилося до повстанських загонів, очолювані М.Кривоносом і відважно билося з польсько -шляхетськими загарбниками .
В 80-90-х роках 17 ст. вони були активними учасниками визвольного повстанського руху під проводом Палія.
1793 року Голодьки в числі інших населених пунктів Правобережної України возз'єднано з Росією. В 1796 році село увійшло до Озадівської волості Житомирського повіту новоутвореної Волинської губернії. 1798 року тут налічувалося 49 селянських дворів, діяли винокурня, млин.
Селяни Голодьок жили в злиднях і безправ’ї. Вони обробляли поміщицьку землю, відбуваючи 3 дні панщини на тиждень, працювали на винокурному та цегляною заводах.
Здійснення реформи 1861 року призвело до дальшого обезземелення й розорення селянства. Того ж року в Голодьках та інших селах повіту відбулося заворушення селян.
Прокладання в 70-х роках Києво-Брестської залізниці сприяло економічному розвитку села. У 80-х роках, розширюючи цукрове виробництво, навколишні землі прибрав до своїх рук заводчик Ф.Терещенко. Близько 2 тис. десятин кращих земель він відвів під бурякові плантації. На обробітку їх застосовувалася наймана праця.
Гноблені й позбавлені будь-яких прав, селяни піднімалися на боротьбу проти самодержавно-поміщицького ладу. Підчас першої російської революції 1905-1907р. у Голодьках неодноразово відбувалися селянські заворушення. Часто палали скирди, горіли комори та інше майно. Селяни вимагали поділу поміщицьких земель, збільшення заробітної плати на обробітку бурякових плантацій.
Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарювання селянства. В Озадівській волості в т.ч. і Голодьках у 1910 року 4,8 % селянських господарств були безземельними, 70 % - мали лише до 1 десятини землі на душу.
Після ліквідації общинного землеволодіння з середовища селян виділилися куркулі, які багатіли за рахунок експлуатації чужої праці. Більшість селянських господарств , остаточно розорилися і занепадали.
Тривалий час селяни лишалися неписьменними. Лише у 1884 року тут відкрито церковнопарафіяльну школу , в якій навчалося 25 учнів . В 1910 році з 46 учнів, які відвідували школу , навчальний рік закінчило 5.
Багато лиха трудящим заподіяла перша світова війна, яка погіршила й без того тяжке становище переважної частини селянства . Більшість працездатних чоловіків мобілізували на фронт. Бідняцькі родини , не маючи можливості обробляти свої землі , убожіли. Вже в лютому 1915 року число безкінних господарств становило близько 47 % .
Після Лютневої буржуазно -демократичної революції 1917 року в селі сталося кілька масових виступів селян. Під час одного з них було вбито управителя економії.
В кінці лютого1918 року село захопили австро -німецькі війська, які запровадили жорсткий окупаційний режим. Чимало голодьківців з перших днів стали на боротьбу проти інтервентів. Боротьбу голодьківців проти окупаційних військ очолили А.М.Онишко та А.Д. Кучер. Під їх керівництвом партизани здійснювали напади на ворожі військові гарнізони,вчиняли диверсії на залізничній коли Бердичів -Шепетівка.
29 березня 1919 року частини Червоної Армії, розвиваючи наступ на Шепетовку,визволили Голодьки від військ петлюрівської Директорії. На початку квітня в селі створено ревком і комітет бідноти, які очолили А.М.Онишко та І.Х.Василюк. Одним з першочергових завдань їх діяльності була боротьба за хліб, проведення посівної кампанії.
Наприкінці літа 1919 року, скориставшись просуванням Денікіна на півдні України петлюрівці, почали з заходу наступ на Київ. 21 серпня петлюрівці ввійшли в село. На початку грудня після шестиденних запеклих боїв в село зайшли війська Червоної Армії.
Влітку 1920 року створено комітет незаможних селян, який добивався виконання продрозкладки, організовував допомогу Червоній Армії , сім’ям червоноармійців, дітям-сиротам.
На початку 1921 року відбулися вибори до сільської ради, де було обрано 2 комуністи, 3 члени КНС і 5 селян -бідняків.
В червні того ж року виник партійний осередок, секретарем якого обрали А.М.Онишка.
В зв’язку зі змінами адміністративно-територіальному поділі 1923 року Голодьки в складі Озадівської волості віднесено до новоутвореного Янушпільського району.
23 грудня 1922 року утворено перше колективне господарство - комуну . В ній об’єдналося 12 господарств, переважно родин колишніх червоноармійців, тому й комуну назвали «Червоноармійською». Головою її обрали Я.М.Лисюка.
У 1920 року відкрито семирічну школу. У 1925 року в селі здійснено загальне обов’язкове початкове навчання. 28жовтня 1927 року на базі комуни створено першу в селі сільськогосподарську артіль, за якою зберегли назву «Червоноармійська». В 1931 році за пропозицією колгоспників три голодьківських колгоспи об’єдналися водне господарство ім. Шевченка.
15 липня 1941 року село Голодьки окупували фашисти. До Німеччини було вивезено 72 жителі і знищили 37 чоловік .
Ввечері 6 січня 1944 року частини 1-го Українського фронту в ході успішного здійснення Житомирсько - Бердичівської наступальної операції визволено с. Голодьки від окупантів. Роботу по відбудові зруйнованого господарства очолила сільська рада.
За пропозицією громадян села в 1960 році Голодьки перейменовано на с. Мирославка.
Засновано школу в с. Мирославка в 1884році, а побудовано нову школу в 1981 році. В 1972 році в с. Демчин побудовано клуб, в 1985 році с.Мирославка - будинок культури на 400 місць, в 1987 році - лікарню в с. Мирославка на 80 койко-ліжок. Крім того в с. Мирославка працює аптека, бібліотека, ветеринарна аптека.
В сільському господарстві працюють : приватне підприємство «Надія », ТОВ «Укрзернопром-Бердичів».
